Макроекономічна теорія рівноваги

Макроекономічна рівновага – це такий стан національної економіки, при якому використання обмежених ресурсів для створення товарів і послуг та їх розподіл між членами суспільства збалансовані.
Збалансованість передбачає наявність пропорційності між:
ресурсами та їх використанням;
попитом і пропозицією;
виробництвом і споживанням;
матеріальними і фінансовими ресурсами.
Макроекономічна рівновага передбачає рівність сукупного попиту і пропозиції. Але в реальній практиці вони можуть змінюватися в різних напрямах, при цьому також змінюються ціни і обсяги виробництва. Разом з ними змінюється і національний дохід. Але його зміни при одночасних коливаннях цін і обсягів виробництва визначити достатньо складно.  Представники економічної теорії по-різному оцінюють можливість досягнення макроекономічної рівноваги.
Класична теорія макроекономічної рівноваги.
Існувала в економічній теорії до 30-х р. р. ХХ ст. Представниками є
А. Сміт і Д. Рікардо. Класики вважали, що ринкова система являє собою механізм, який автоматично забезпечує необхідний обсяг виробництва і рівень зайнятості. Порушення рівноваги виникає внаслідок неекономічних факторів: війни, політичної нестабільності. В даних умовах найкраща економічна політика – це повне невтручання держави в економіку.
Основне положення класичної теорії полягає в тому, що рівень витрат завжди є достатнім, щоб купити всю продукцію, створену при повній зайнятості. Це положення засноване на законі Ж.-Б. Сея: дохід, що створюється виробництвом товарів в точності дорівнює вартості вироблених товарів. Іншими словами, сума пропозицій повинна дорівнювати сумі попитів.
Недоліки закону Сея полягали у відсутності гарантій того, що весь дохід витрачається на споживання. Заощадження не знаходили відображення в попиті. Це викликало порушення потоків доходів і витрат, попит відставав від пропозиції, і виникало перевиробництво. Але класики вважали, що кожне заощадження обов’язково буде інвестовано, а одним із головних факторів стимуляції росту інвестицій є відсоткова ставка, яка відновлює рівновагу, коли заощадження не дорівнюють інвестиціям.
Кейнсіанська теорія макроекономічної рівноваги.
Була сформована у 30-х р. р. ХХ ст. Кейнс стверджував, що для ринкової економіки характерна не рівновага, а відсутність саморегуляції, і тому вона не гарантує повної зайнятості ресурсів.
Кейнс дійшов висновку, що для ефективного функціонування економіки необхідно втручання держави. Він вважав пропозицію стабільним елементом і представляв її у вигляді прямої, а попит – нестабільним елементом, який можна представити у вигляді кривої. Основним фактором, що визначає обсяг виробництва, є величина сукупних витрат (С + S = затрати на споживання + затрати на заощадження). Крім цього, впливають фактори інвестицій, норма чистого прибутку і реальна відсоткова ставка. Саме попит є основним дестабілізуючим фактором, і його необхідно регулювати. Підтримувати попит Кейнс пропонував за допомогою мультиплікатора, який дозволяє пов’язати одиницю зміни ефективного попиту зі зміною інвестицій.
Загальна формула мультиплікатора має наступний вигляд:   =  J    І, де       J – величина доходу, що використовується;
І – величина інвестицій.
Сучасні моделі макроекономічної рівноваги.
Базуються на основі міжгалузевих балансів, теоретичну основу яких складає модель В. Леонт’єва «Витрати-випуск». Баланс представляє собою «шахову»  таблицю, в якій по горизонталі відображаються дані про випуск продукції в окремих галузях, а по вертикалі – витрати на виробництво продукції по галузям. Аналіз цих даних дозволяє визначити динаміку суспільного виробництва, тенденції економічного розвитку окремих галузей та прогнозувати ці дані на перспективу.