Кредитно-грошова політика

Основною  метою  грошово-кредитної системи є досягнення загального рівня  виробництва , що характеризується  повною зайнятістю  і  відсутністю  інфляції.  Кредитно-грошова  політика полягає в зміні пропозиції грошей з  метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Під час економічного спаду кредитно-грошова  політика  полягає  у збільшенні грошової пропозиції для стимулювання витрат, а під час інфляції, навпаки,-  в  обмеженні  пропозиції грошей для обмеження витрат.
Отже, грошово-кредитне  регулювання  має  антиінфляційне спрямування і є виразом монетарної політики.
Посилення контролю держави над грошовою і кредитною системами визначається тим,  що  їй  належить  центральний  банк країни, який володіє монопольним правом емісії грошей і регулювання їх кількості. Тим самим забезпечується можливість використання кредитно-грошової системи для впливу на банківські операції як підприємців, так і всього населення.
Найважливішими інструментами грошово-кредитної політики є регулювання грошової маси і рівня банківського проценту. Перше забезпечується так званими операціями на відкритому ринку  і резервною нормою покриття комерційних банків, друге – обліковою процентною ставкою. Зрештою, і через рівень  банківського проценту регулюється грошова маса. Операції на відкритому ринку дозволяють регулювати  грошову емісію, насамперед готівки.  Під  названим  терміном передбачається купівля і продаж державних облігацій на відкритому ринку.
До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать: 1) політика облікової ставки; 2) операції на відкритому ринку; 3) зміна норм обов’язкових резервів.
Політика облікової ставки – це регулювання оплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції. Це інструмент  прямого  регулювання   грошово-кредитного обігу. Виявляється у змінах облікової  ставки  відповідно  до кон’юнктурних коливань економіки.
За проведення політики «дорогих грошей» центральний банк має на меті зменшити обсяг рефінансування кредитних установ, а тому підвищує облікову ставку. Позики центрального банку для комерційних банків стають дорожчими і відповідно дорожчають кредити, що надаються комерційними банками. У результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку та гальмується зростання виробництва.
За політики «дешевих грошей» метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування, у зв’язку з чим облікова ставка знижується. Це, у свою чергу, стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного зростання.
Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Застосовуються для проведення  експансивної  (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики.
Основними видами цінних паперів, з якими проводять операції на відкритому ринку, є казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов’язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найчастіше центральні банки використовують державні боргові зобов’язання.
Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відбивається на розмірах грошової маси. Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій.
Купівля-продаж центральним банком цінних паперів значною мірою впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок процента. Якщо ж центральний банк купує цінні папери, на ринок надходять додаткові кошти, що сприяє зниженню процентних ставок.
Політика обов’язкових резервів. Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тім, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв’язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Це найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитного  регулювання. Виявляється  в  маніпуляції  нормою  обов’язкових  резервів, які комерційні банки зобов’язані зберігати на  рахунках у Центральному банку. Застосовується як засіб для швидкого стиснення чи  розширення кредитної маси в системі.
Нині політика обов’язкових резервів має подвійне призначення:
забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Зміною розмірів обов’язкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і в такий спосіб впливати на їхню діяльність;
використовується як інструмент центрального банку для регулювання грошової маси. Збільшення норми обов’язкових резервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обороті; зменшення цієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і збільшенню маси грошей в обороті.