Фіскальна політика і державний бюджет

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і витрат (видатків) з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.
В залежності від методів проведення  фіскальна  політика може бути дискреційною чи недискреційною (автоматичною).
Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних  витрат  для  досягнення макроекономічної рівноваги.
Автоматична фіскальна політика -  це така політика, яка, встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їх можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автоматично.
Фінансово-бюджетне  регулювання  є  основою   фіскальної політики – кейнсіанського методу досягнення  макроекономічної рівноваги.
Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет.
Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотна залежність. З одного боку державний бюджет визначає можливості фіскальної політики, а з іншого боку – фіскальна політика впливає на стан державного бюджету.
Роль державного бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами  і витратами (видатками).
Державний бюджет (місцеві  бюджети)  завжди  складаються з двох частин – доходної і витратної. Доходна частина  показує обсяги і джерела надходження доходів бюджету,  а  витратна  – бюджетні видатки та їх обсяги.
Основну частину бюджетних доходів складають податки і внески у державні цільові фонди, а також митні збори, процентні платежі державі від інших держав.
Серед видатків найбільш вагомими є такі статті : фінансування соціально-культурних заходів та соціального захисту населення, інші видатки, виплати з державних цільових фондів, витрати на національну оборону та безпеку держави, фінансування народного господарства тощо. Витрати бюджету мають  таке  спрямування:  на  виконання соціальних програм,  оборону, утримання  апарату  державного управління, державні інвестиції і закупівлі, а також  виплату процентів по державному боргу.
Основу доходів бюджету складають  податки.  Усі  податки поділяються на чотири групи:
- прямі  (оподаткування  особистого  доходу  і  прибутку фірм);
- непрямі (акцизи або податок з продажу, податок з обороту, з доданої вартості);
- податки на власність (з майна, землі, подарунків або спадщини);
- платежі на соціальне страхування  (страхові  внески  з заробітної плати, прибутку корпорації по старості,  медичному обслуговуванню, безробіттю).
Роль податків як регулятора економіки зростає.  Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки, підприємств  чи  монополістичних  об’єднань.  Наприклад,  звільняючи  від  оподаткування  суми,  що  йдуть  на технічний розвиток виробництва (на іновацію і  модернізацію), держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання  податками може впливати на  ефективність  і  стабільність економічного розвитку.
Особливе значення мають  прямі  податки,  які  утворюють більшу частину державного бюджету. Світовий  досвід  переконливо свідчить, що найвищими  темпами  розвивається  економіка (10 – 15% на рік)  при  мінімальному  оподаткуванні  прибутку (ставка 10 – 12%). При ставці  податку  нижче  від  10%  нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому  податкові  пільги не повинні бути значними і тривалими.
Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов’язані функції: стабілізаційну і бюджетну.
У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва доцільною (ефективною) слід вважати стимулюючу політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.
Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу політику, яка повинна зменшувати державні закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.
Відзначимо, що стан державного бюджету залежить не тільки від дискреційних заходів фіскальної політики, але й від циклічних коливань. Так, під час спаду виробництва стан державного бюджету погіршується, тобто виникає або збільшується бюджетний дефіцит. Під час піднесення економіки виникають протилежні наслідки.